Народився у селі Лебединці Срібнянської громади.
Навчався у місцевій школі, потім у школі села Карпилівка. Чоловік був призваний на військову службу. З 20 років проживав у Броварах. Одружився, разом із дружиною виховували доньку.
Перед повномасштабною війною чоловік працював механіком-водієм – розвозив працівників фірми. Механіком – водієм відділення приймально-передавальних радіопристроїв був і на фронті.
Микола Діденко пройшов Афганістан і один із перших пішов добровольцем у ЗСУ – протиповітряну оборону. Його підрозділ працював у найгарячіших точках, брав участь у деокупації півдня України – Миколаївщини та Херсонщини. Потім були завдання з протиповітряного захисту в Кременчуці, на Донбасі, останній час – на Дніпропетровщині.
18 квітня 2024 року в Дніпропетровській області Микола Діденко загинув – був приліт у частину, чоловік отримав тяжкі поранення, медики не встигли довезти його в лікарню.
До свого 56-го дня народження воїн не дожив місяць.
Попрощалися із військовим у Броварах на Майдані Свободи біля пам’ятника воїнам АТО/ООС, поховали на Алеї Слави місцевого кладовища.
